Блог Єременко Ольги Валентинівни
30.03.2025
ШКІДЛИВІ ТА МАРНІ БАТЬКІВСЬКІ ПРИЙОМИ
І нехай на перший погляд це здасться вам несерйозним, але кожна з фраз, про які ви прочитаєте нижче, має для майбутнього вашої дитини дуже серйозні наслідки.
Жорсткі фрази
- Якщо ви говорите дитині: «Я взагалі більше не розмовлятиму з тобою» - і дійсно не розмовляєте, ви маєте розуміти, що влаштовуєте малюкові серйозне емоційне випробування. Уявіть собі, що відчуває дитина. Мама або тато тут, поруч. Але звернутися до них неможливо, тому що немає зворотного зв'язку. Малюк почувається розгубленим, відчуває страх, паніку. Ви не доб'єтеся слухняності, а, навпаки, після переляку і шоку дитина може відповісти вам тим самим, тобто перестати розмовляти. Чи влаштувати несподівану істерику. Чи почати вередувати через дурниці. Тож прийом «цілковитого мовчання» є не просто жорстким, але ще й неефективним.
- Фразу «За що мені таке покарання дісталося?» дорослі зазвичай вимовляють, глибоко зітхаючи чи то від втоми, чи то від жалю. Підтекст такий: «Я такий чудовий батько (чудова мама), але абсолютно не розумію, звідки в мене раптом з'явилася така жахлива дитина, яка не виправдала моїх сподівань». Підсумок: ваше втомлене зітхання коштувало дитині заниженої самооцінки і почуття, що її не люблять найдорожчі серцю люди. «Нещастя моє» і «кара божа» - фрази, які мають таке ж смислове навантаження.
- Слова «Убити тебе за таке мало» фактично означають, що ваша дитина для вас не просто нелюбима, але взагалі не заслуговує права на існування. Коли батьки вимовляють подібні фрази, вони нібито й не вкладають у них жахливий зміст. «Та це я просто спересердя сказала», «Ну, звичайно, я не вбиватиму свою дитину, це і так зрозуміло», - говорять батьки. Проте слово «убити» несе в собі певне смислове навантаження і означає саме вбити фізично.
Є свідомий рівень, коли дитина сприймає слова дорослого і розуміє їх усвідомлено. Є рівень підсвідомий, коли наші слова дитина не зовсім розуміє, але вони залишають глибокий відбиток у її душі. І нарешті, ніхто не відміняв впливу слів на психіку дитини. Адже давно і фізики, і психологи помітили, що деякі слова можуть впливати на психіку подібно до лікування, а деякі - руйнівно. Це грубі, жорсткі слова, пов'язані з насильством, лайкою.
Мабуть, пояснювати далі, що такі фрази батьків не лише не допомагають розвитку дитини, а, навпаки, заважають, немає потреби. Важливо стежити за своїми словами. Адже іноді ми навіть не помічаємо того, що вимовляємо мимоволі.
Нехороше порівняння
Порівняння - прийом, до якого вдаються всі без винятку батьки. Ось, наприклад, маленький тест. Відмітьте «галочкою» фрази, які ви хоча б одного разу говорили своїм дітям.
- Чому інші діти можуть, а ти ні?
- Усі діти, як діти, а ти...
- Усі встигли записати домашнє завдання, окрім тебе.
- Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий тощо).
- У Марійки чиста сукня, а в тебе завжди все в плямах.
- Ось я, коли мені було стільки років, скільки тобі, ніколи не грубив дорослим (завжди допомагав мамі, ніколи не бруднив свій одяг) тощо.
- Усі будуть головою об стіну битися, і ти теж?
- Подивися на мене. Хіба я коли-небудь робив так, як ти?
Якщо ви позначили хоча б одне порівняння, це свідчить про те, що ви користуєтеся забороненим прийомом і порівнюєте дитину з іншими дітьми, із собою у вашому дитинстві, із собою сьогоднішнім. Порівнювати дитину можна тільки з нею самою. Як це?
Дуже просто. Спробуйте порівняти вчорашні досягнення свого малюка із сьогоднішніми.
- Ти молодець! Сьогодні в тебе виходить набагато краще, ніж учора.
- Чудово! їй зміг зробити те, що місяць тому в тебе виходило не дуже добре!
- Ти зміг! Я пишаюся тим, що ти навчився це робити! (така фраза підкреслює позитивні зміни, але не зосереджує дитину на невдачах).
Своє порівняння з іншими дітьми дитина сприйматиме дуже негативно. Ще б пак, адже батьки немов говорять: «Що ж ти, усі діти, як діти, хороші, розумні, акуратні, а ти не такий, ти поганий, ти нечепура, ти двієчник» тощо. Будьте впевнені, що такі слова ніколи не стануть стимулом для дитини. Навпаки, вони знеохотять її прагнути до чогось нового, до кращого результату.
Порівнювати дитину з кимось із батьків («Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий» тощо) теж не корисно. Адже це негативне порівняння, яке підкреслює, що дитина взяла від татуся (або мами) погані риси. Через це самооцінка дитини також знижуватиметься. Якщо ви хочете навести приклад своєї позитивної поведінки в дитинстві, наприклад розповісти про те, що, коли ви були таким же, як і ваша дитина зараз, ви «завжди слухалися маму» або «отримували самі п'ятірки», малюк теж почуватиметься невдахою і невмійком, якому ніколи не стати таким же класним і успішним, як його батьки. Хочете все-таки виховувати малюка на своєму життєвому прикладі? Уникайте порівняння. Розповідайте історії зі свого дитинства безвідносно ситуацій, пов'язаних із дитиною. А ще не забувайте про об'єктивність. Розповідайте не лише про свої успіхи і досягнення в дитинстві, але й про те, що у вас теж були проблеми і труднощі.
Неадекватне покарання і те, що Ви ніколи не зможете виконати
Іноді батьки, розсердившись на дитину, можуть вимовляти дуже страшні фрази. Наприклад: «Я тебе зараз по стінці розмажу!» І якщо для когось такі слова здадуться кошмарними (адже більшість батьків намагаються не розмовляти з дітьми грубо), у деяких сім'ях можна почути і не таке. Складно уявити, що має зробити дитина, щоб її так покарали. Вищенаведеної фрази «Не слухатимешся — уб'ю» це теж стосується. Страшні загрози з боку дорослих на адресу дитини насправді є нездійсненними обіцянками. Тобто як би ви не залякували дитину, рано чи пізно вона все-таки починає розуміти: слова «уб'ю», «розмажу», «відірву голову», «закрию в підвалі» та інші є не більше ніж порожніми погрозами, як би страшно і лячно вони не звучали. А що буває, якщо дитині весь час погрожувати (обіцяти), але ніколи не виконувати цього? Цілком імовірно, дитина за деякий час припиняє реагувати на слова дорослих.
Іноді мами і татусі, зневірившись вплинути на дитину, можуть сказати: «Вижену тебе з дому, йди куди хочеш». І не лише сказати, але й виставити дитину за двері. Мовляв, дитина провітриться, відчує, як удома добре, а за порогом темно і страшно, повернеться і відразу добре поводитиметься. Але насправді всі слова, які стосуються вигнання з дому, відлучення від сім'ї, запам'ятовуються надовго, практично назавжди. І почуття страху, невпевненості, відсутності надійного тилу зароджується в душі малюка.
«Коли я був маленьким, мій тато, намагаючись привчити мене до порядку, погрожував, що віддасть мене до дитячого будинку, - розповідає молодий чоловік. - Тепер у мене двоє синів. І я точно знаю, що ніколи в житті не скажу їм таке. Тому що я прекрасно пам'ятаю свої почуття. Я навіть не ображався на батька. Мені було страшно, що він візьме мене за руку і дійсно відведе до дитячого будинку. Що потім я ніколи не зможу повернутися додому. Що я житиму десь далеко, у холодній будівлі з чужими людьми. У мене не буде іграшок і до мене ніколи не прийдуть батьки».
Фраза, сказана батьком від педагогічної безпорадності, не просто лякає і ранить дитину. Дорослі, яким у дитинстві погрожували дитячим будинком, згадують, що цей страх жив із ними не один день. Але замість того, щоб поводитися добре, вони робили навпаки: вдавались до всіляких «поганих» вчинків, прагнучи отримати емоційну реакцію батьків.
Даремні слова
Є такі слова, які, можливо, не завдадуть великої шкоди, але й користі від них не буде. Це наші «констатації фактів», коли дорослі люди ставлять ті самі «риторичні» запитання. Наприклад, марно запитувати в дитини, яка обдурила вас: «Навіщо ти мені брешеш?». Адже і так зрозуміло: дитина обманює дорослого тому, що хоче уникнути покарання.
Чи ви говорите дитині, що її вчинок жахливий, причому бачите, що малюк і так дуже засмучений. Дитина вже зробила щось, вона засмучена і розкаюється, але ви продовжуєте «виховувати». Результат? Звісно, негативний — роздратування, образа, гнів.
А може, ви просто говорите, немов розмовляючи із самим собою: «Ну що це за дитина така?», «Скільки можна говорити, що речі слід складати акуратно?» тощо. Усі ваші фрази, які адресовані дитині, але вимовляються вами немов у порожнечу, так і спрацьовують — неефективно. Тому краще поміркувати, які слова принесуть користь, варто чи ні зараз говорити якщо дитина все одно не сприймає ваші слова.
Чим можна замінити шкідливі прийоми
Поговорімо про те, чим можна замінити батьківські прийоми, які шкодять, а не допомагають дитині.
Звичайно, ви живі люди і реагуєте на все емоційно. І не буває так, щоб дитина поводилася весь час добре. Ви можете розсердитися на дитину. Але замість того, щоб кричати «Я тебе вб'ю» та говорити інші жахливі слова, вам краще зробити паузу. Наприклад, подумки полічити до десяти, зробити декілька спокійних вдихів-видихів, вийти з кімнати на дві-три хвилини. А потім сказати дитині про свої почуття:
— Я дуже розсердився. Так розсердився, що мені складно стримуватись.
— Ти засмутив мене своєю поведінкою.
— Мені треба поміркувати, що робити далі. Зараз я вийду на дві хвилини, а потім повернуся, і ми з тобою поговоримо спокійно.
— Я бачу, що тобі важко опанувати себе. Мені це теж непросто. Заспокоймося і порахуймо до десяти.
Хваліть або сваріть дитину, не порівнюючи її з іншими дітьми, людьми і собою. Важливо лише те, які зміни відбуваються в самій дитині. Якщо ви часто хвалите малюка за те, що він «найкращий за всіх», замисліться, до чого може призвести постійне змагання з оточенням. Таке може витримати не кожна дитина. Скористайтеся порадою порівнювати малюка і його успіхи з ним самим, із його вчорашніми результатами.
Дорослі мають розуміти: дитина дуже залежна від їхньої думки, дослухається до них, і саме оцінки дорослих впливають на майбутнє сьогоднішнього малюка.
___________________________________________________________________________________________________________________
20.03.2025
___________________________________________________________________________________________________________________
10.03.2025
___________________________________________________________________________________________________________________
28.02.2025
________________________________________________________________________________________________________________
20.02.2025
10.02.2025
Проблема розвитку мовлення дітей раннього віку набуває особливої актуальності у зв’язку з модернізацією дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технологій навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.
Ранній вік – найвідповідальніший період у житті дитини, оскільки в цей час закладається фундамент майбутньої мовленнєвої особистості. Істотним новоутворенням раннього віку є мовлення, яке розвивається двома лініями: вдосконалюється розуміння мовлення дорослих ( дитина розуміє значення слів, фраз, аналізує мовлення дорослих) і формується власне активне мовлення дитини ( інтенсивно зростає словник, з’являється граматичне оформлення речень, початки описової розповіді, самостійне мовлення набуває статусу регулятора поведінки). Незважаючи на той факт, що по своїй структурі і правилами мова являє собою одне з найбільших винаходів людства, діти, незалежно від країни проживання, історичних і географічних факторів, соціальних, політичних та економічних змін, які впливають на суспільство, з незвичайною легкістю засвоюють мову і опановують промовою в ранньому дитинстві.
Розвиток мовлення неможливий без емоційних вражень дитини. Рідна мова, національна культура історично є благодатним і природним грунтом для розвитку емоційних прихильностей, розумових і мовленнєвих здібностей дитини. Важливе місце в системі засобів мовленнєвого розвитку, навчання й виховання дітей раннього віку посідає фольклор. При цьому одним з найбільш доступних джерел розвитку дитячої мови в ранньому віці є малі фольклорні форми ( загадки, забавлянки, лічилки, колискові).
Особливе місце серед засобів малого фольклору займають потішки (забавлянки) – ритмічні поетичні твори, які багато століть передавались від одного покоління до іншого. Вони являють специфічну галузь народної творчості, що поєднує поетичну та музичну складову, світ дітей і світ дорослих. Потішки являють собою іграми дорослого з дитиною ( з його пальчиками, ручками, ніжками тощо). З їх допомогою здійснюється ті емоційно-тактильні контакти дорослого і дитини, яких так не вистачає сучасним дітям, крім того вони дозволяють внести в навчальний процес елементи рухової активності, які пов’язані з формуванням мовленнєвої діяльності. Чим більше дрібних і складних рухів виконує дитина, тим більше ділянок мозку включається в роботу. Потішки розраховані на активність самої дитини, коли він виконує самостійно ігрові рухи, співвідносить їх зі змістом. Вони розвивають мовленнєві центри мозку дитини, спонукають її до повторення спочатку дій, а потім і словосполучень, простих слів.
Забавлянка покликана позабавити дитини, відповідно змінюється ритміка пісеньки, вона не завжди співається, частіше розповідається, слова супроводжується ігровими діями, несучи дитині необхідну словникову інформацію.
Незважаючи на той факт, що по своїй структурі і правилами мова являє собою одне з найбільших винаходів людства, діти, незалежно від країни проживання, історичних і географічних факторів, соціальних, політичних та економічних змін, які впливають на суспільство, з незвичайною легкістю засвоюють мову і опановують промовою в ранньому дитинстві.
10.02.2025
Чому забавлянки важливі для раннього віку?
Потішки звучать, як ласкавий мамин говір, висловлюючи турботу, ніжність, віру в благополучне майбутнє. Саме це робить їх психологічно близькими дитині. У зв’язку з цим використання потішок (забавлянок) має особливу значущість в перші дні перебування дитини в ДНЗ, в період адаптації, коли маленька дитини потрапляє в незвичну обстановку, нудьгує по будинку, мамі, не розташований до спілкування. Правильно підібрана потішка допомагає йому впоратися з негативними емоціями, налагодити контакт з педагогом, налаштуватися на ефективну взаємодію і навчання. В нашій групі, де навчаються дошкільнята раннього віку, ми застосовуємо потішки з самих перших днів знайомства з дітьми, активно впроваджуємо їх у практику для підтримання правил режиму, до якого так важко звикнути вихованцю в незнайомих умовах. Для цього ми застосовуємо і старовинні, часто багато в чому забуті потішки, а також віршовані форми, створені сучасними авторами. Адже у дитини обв’язково повинно виникати відчуття спадкоємності поколінь.
Цей вид роботи повністю відповідає особистісно-орієнтованій моделі навчання, за якої враховуються індивідуальні особливості дитини, допомагає вихователю встановити з вихованцями оптимальні – партнерські стосунки, створити атмосферу емоційної довіри та розкутості.
І не забуваймо, що дитина – це цілий світ: величезний, дивовижний, прекрасний. А тому її мова й спілкування з людьми можуть і повинні стати прекрасними.
_________________________________________________________
30.01.2025
ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ
1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.
_________________________________________________________
20.01.2025
Організація
ігрової діяльності вдома, насиченої пізнавальними завдання
– обирайте іграшки та ігри, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам та є безпечними для життя і здоров’я ваших дітей;
– купуйте ті ігри та іграшки, які є педагогічно цінними у даному віці;
– оберігайте дітей від ігор та іграшок, пов’язаних із проявами агресії, жорстокості, цинічного ставлення до загальнолюдських цінностей;
– спонукайте дитину до вияву самостійності у доборі ігор та іграшок, поважайте її вибір;
– створіть для дитини власний ігровий осередок, в якому б знайшлося місце для різних видів ігор та іграшок, в тому числі і народних; привчайте підтримувати в ньому порядок;
– виділяйте більше часу на спільні з дитиною ігри, не бійтеся на деякий час повернутися у дитинство;
– розширюйте уявлення дитини про навколишній світ (спостерігайте за явищами та предметами; відвідуйте музеї, театри, установи громадського користування; знайомтеся з різними професіями та ін.), заохочуйте до відображення побаченого в іграх;
– виготовляйте власноручно разом з дітьми ігри та іграшки, пропонуйте їх для ігор;
– цікавтеся досвідом інших батьків щодо виготовлення іграшок власними руками, використовуйте цей досвід у сімейному бутті;
– розповідайте про свої улюблені в дитинстві ігри й іграшки; при можливості познайомте з іграшками, що існували багато часів тому; з цією метою відвідуйте Державний музей іграшки у Києві, місцеві краєзнавчі музеї, виставки народного мистецтва;
– читайте та обговорюйте сюжети казок, характери героїв, навчайте дітей творчо відображати реальні життєві та казкові ситуації;
– влаштовуйте вдома театральні вистави за змістом прочитаного, побаченого або вигаданого сюжету;
– вчіть дитину гратися з іншими дітьми, встановлювати дружні стосунки
_________________________________________________________
10.01.2025
Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес виховання дітей в дитячому саду може і повинен бути організований так, щоб вони навчилися розуміти користь і необхідність праці для себе й для колективу. Ставитися до роботи з любов'ю, бачити в ній радість - необхідна умова для прояву творчості особистості, її талантів.
Праця завжди була основою для людського життя і культури.
Працьовитість і здатність до праці не дається від природи, але виховується з раннього дитинства. Праця має бути творчою, бо саме творча праця, робить людину духовно багате.
Види праці
Різноманітні види праці неоднакові за своїм педагогічним можливостям, їх значення змінюється на тому чи іншому віковому етапі. Якщо, наприклад, самообслуговування більше виховне значення має в молодших групах - воно привчає дітей до самостійності, до подолання труднощів озброює навичками, то на щаблі старшого дошкільного віку ця праця не вимагає зусиль, для дітей стає звичним.
Самообслуговування - це постійна робота про чистоту тіла, про порядок костюма, готовність зробити для цього все необхідне і зробити без вимог з поза, з внутрішньої потреби, дотримувати гігієнічні правила. Зрозуміло, що такого ставлення дітей до праці із самообслуговування можна домогтися копіткої систематичної роботою в дитячому садку і сім'ї.
Самообслуговування є основним видом праці маленької дитини. Привчання дітей самим одягатися, вмиватися, їсти, прибирати за собою іграшки на місце формулює у них самостійність, меншу залежність від дорослого, впевненість у своїх силах, бажання і вміння подолати перешкоди.
Праця дітей в природі
Праця в природі пов'язаний з розширенням кругозору дітей, отриманням доступних знань, наприклад, про ґрунті, посадковому матеріалі, трудових процесів, знаряддях праці. Праця у природі сприяє розвитку спостережливості, допитливості дітей, виховує в них інтерес до сільськогосподарської праці, повагу до людей, які ним займаються. Праця в природі допомагає виховати любов до неї.
Ручна праця - розвиває конструктивні здібності дітей, корисні практичні навички та орієнтування, формує інтерес до роботи, готовність за неї, впорається з нею, вміння оцінити свої можливості, прагнення виконати роботу якомога краще (міцніше, стійкіше, витонченіше, акуратніше).
У процесі праці діти знайомляться з найпростішими технічними пристосуваннями, освоюють навички роботи деякими інструментами, учаться дбайливо ставитися до матеріалів, предметів праці, знарядь.
Діти на досвіді засвоюють елементарні уявлення про властивості різних матеріалів: матеріал піддається різним перетворенням, з нього можна робити різноманітні речі. Так навчаючись виготовлення корисних предметів із щільного паперу, діти дізнаються, що її можна складати, різати, склеювати.
Радість праці - могутня виховна сила. В роки дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне почуття.
У праці поширюється багатство людських відносин. Виховати любов до праці неможливе, якщо дитина не відчує красу цих відносин.
"Вільна праця потрібна людині сам по собі для розвитку і підтримки людської гідності"
Робота з сім'єю
Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива.
Виконання певних посильних трудових обов'язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, доброзичливості, чуйності. Для формування всіх цих якостей в сім'ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи загальні. Спільний з батьками або іншими членами сім'ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити що - то для всіх. Таким чином, у нього закладаються основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві.
Як долучити дитину до праці?
У сім'ї діти постійно бачать, що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють. Спостереження за тим, як виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам'ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядальний характер. Щоб приклад членів сім'ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Так поступово дитини привертають до спільного з дорослими праці.
Необхідно пам'ятати і батькам і про важливість ознайомлення дитини з їх працею на виробництві, про те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама - лікар, вона лікує хворих; тато - педагог, він навчає дітей.
В процесі працею дорослих у дитини виховають повагу до праці всіх людей. Навколишня дійсність є для цього великі можливості. Гуляючи з дитиною, потрібно навчити його кидати сміття тільки в урну, крім того, звернути увагу на те, як чисто вымяты вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли хлопці йдуть до школи в дитячий сад, вже кінчає свою роботу. Купуючи хліб. Робочі хліб заводу працювали всю ніч, а шофер встиг привести його в магазин, хліб вантажили вантажники, а продавці склали його на полиці в торговому залі. Розширити уявлення дитини про працю дорослих допоможуть твори художньої літератури, ілюстрації, картини.
В сім'ї дитини привертають до повсякденного участі в побутовому працю.
Інтерес дітей до праці значно підвищується, якщо його корисність очевидна для оточуючих
Доручення, що даються дітям повинні бути цікавими та привабливими за формою виконання. Якщо ж вони будуються лише на розпорядженнях: "Подай!", "Потримай!", "Піднеси!", то це відбиває у дитини бажання трудитися. Тому дорослий, скажімо, столярничая, не тільки просить принести який-небудь інструмент, але і вчить дитину, як ним користуватися.
Доручаючи дітям ту чи іншу справу, дорослі повинні враховувати його вікові можливості. Якщо посильні завдання, малюк виконує його з цікавістю.
Для того діти могли опанувати правильними прийомами виконання того чи іншого виду роботи, щоб вони охоче працювали, необхідно мати відповідний інвентар.
Праця дітей сім'ї; організовується дорослими, зближує дитину, сприяє впливу дорослого, але його інтереси і потреби. Особливо цінно, якщо батьки зуміють сприяти в процесі роботи розвитку у дітей прагнення до корисної для сім'ї діяльності: зробити щось для молодшого брата, подарунок мамі, товаришу і т.д.
Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвиваюча функція праці - це перехід від самооцінки до самопізнання. Крім цього в процесі праці розвиваються хист, уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.
_________________________________________________________
30.12.2024
_________________________________________________________
20.12.2024
_________________________________________________________
10.12.2024
_________________________________________________________
30.11.2024
20.11.2024
ШКІДЛИВІ ТА МАРНІ БАТЬКІВСЬКІ ПРИЙОМИ
І нехай на перший погляд це здасться вам несерйозним, але кожна з фраз, про які ви прочитаєте нижче, має для майбутнього вашої дитини дуже серйозні наслідки.
Жорсткі фрази
- Якщо ви говорите дитині: «Я взагалі більше не розмовлятиму з тобою» - і дійсно не розмовляєте, ви маєте розуміти, що влаштовуєте малюкові серйозне емоційне випробування. Уявіть собі, що відчуває дитина. Мама або тато тут, поруч. Але звернутися до них неможливо, тому що немає зворотного зв'язку. Малюк почувається розгубленим, відчуває страх, паніку. Ви не доб'єтеся слухняності, а, навпаки, після переляку і шоку дитина може відповісти вам тим самим, тобто перестати розмовляти. Чи влаштувати несподівану істерику. Чи почати вередувати через дурниці. Тож прийом «цілковитого мовчання» є не просто жорстким, але ще й неефективним.
- Фразу «За що мені таке покарання дісталося?» дорослі зазвичай вимовляють, глибоко зітхаючи чи то від втоми, чи то від жалю. Підтекст такий: «Я такий чудовий батько (чудова мама), але абсолютно не розумію, звідки в мене раптом з'явилася така жахлива дитина, яка не виправдала моїх сподівань». Підсумок: ваше втомлене зітхання коштувало дитині заниженої самооцінки і почуття, що її не люблять найдорожчі серцю люди. «Нещастя моє» і «кара божа» - фрази, які мають таке ж смислове навантаження.
- Слова «Убити тебе за таке мало» фактично означають, що ваша дитина для вас не просто нелюбима, але взагалі не заслуговує права на існування. Коли батьки вимовляють подібні фрази, вони нібито й не вкладають у них жахливий зміст. «Та це я просто спересердя сказала», «Ну, звичайно, я не вбиватиму свою дитину, це і так зрозуміло», - говорять батьки. Проте слово «убити» несе в собі певне смислове навантаження і означає саме вбити фізично.
Є свідомий рівень, коли дитина сприймає слова дорослого і розуміє їх усвідомлено. Є рівень підсвідомий, коли наші слова дитина не зовсім розуміє, але вони залишають глибокий відбиток у її душі. І нарешті, ніхто не відміняв впливу слів на психіку дитини. Адже давно і фізики, і психологи помітили, що деякі слова можуть впливати на психіку подібно до лікування, а деякі - руйнівно. Це грубі, жорсткі слова, пов'язані з насильством, лайкою.
Мабуть, пояснювати далі, що такі фрази батьків не лише не допомагають розвитку дитини, а, навпаки, заважають, немає потреби. Важливо стежити за своїми словами. Адже іноді ми навіть не помічаємо того, що вимовляємо мимоволі.
Нехороше порівняння
Порівняння - прийом, до якого вдаються всі без винятку батьки. Ось, наприклад, маленький тест. Відмітьте «галочкою» фрази, які ви хоча б одного разу говорили своїм дітям.
- Чому інші діти можуть, а ти ні?
- Усі діти, як діти, а ти...
- Усі встигли записати домашнє завдання, окрім тебе.
- Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий тощо).
- У Марійки чиста сукня, а в тебе завжди все в плямах.
- Ось я, коли мені було стільки років, скільки тобі, ніколи не грубив дорослим (завжди допомагав мамі, ніколи не бруднив свій одяг) тощо.
- Усі будуть головою об стіну битися, і ти теж?
- Подивися на мене. Хіба я коли-небудь робив так, як ти?
Якщо ви позначили хоча б одне порівняння, це свідчить про те, що ви користуєтеся забороненим прийомом і порівнюєте дитину з іншими дітьми, із собою у вашому дитинстві, із собою сьогоднішнім. Порівнювати дитину можна тільки з нею самою. Як це?
Дуже просто. Спробуйте порівняти вчорашні досягнення свого малюка із сьогоднішніми.
- Ти молодець! Сьогодні в тебе виходить набагато краще, ніж учора.
- Чудово! їй зміг зробити те, що місяць тому в тебе виходило не дуже добре!
- Ти зміг! Я пишаюся тим, що ти навчився це робити! (така фраза підкреслює позитивні зміни, але не зосереджує дитину на невдачах).
Своє порівняння з іншими дітьми дитина сприйматиме дуже негативно. Ще б пак, адже батьки немов говорять: «Що ж ти, усі діти, як діти, хороші, розумні, акуратні, а ти не такий, ти поганий, ти нечепура, ти двієчник» тощо. Будьте впевнені, що такі слова ніколи не стануть стимулом для дитини. Навпаки, вони знеохотять її прагнути до чогось нового, до кращого результату.
Порівнювати дитину з кимось із батьків («Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий» тощо) теж не корисно. Адже це негативне порівняння, яке підкреслює, що дитина взяла від татуся (або мами) погані риси. Через це самооцінка дитини також знижуватиметься. Якщо ви хочете навести приклад своєї позитивної поведінки в дитинстві, наприклад розповісти про те, що, коли ви були таким же, як і ваша дитина зараз, ви «завжди слухалися маму» або «отримували самі п'ятірки», малюк теж почуватиметься невдахою і невмійком, якому ніколи не стати таким же класним і успішним, як його батьки. Хочете все-таки виховувати малюка на своєму життєвому прикладі? Уникайте порівняння. Розповідайте історії зі свого дитинства безвідносно ситуацій, пов'язаних із дитиною. А ще не забувайте про об'єктивність. Розповідайте не лише про свої успіхи і досягнення в дитинстві, але й про те, що у вас теж були проблеми і труднощі.
Неадекватне покарання і те, що Ви ніколи не зможете виконати
Іноді батьки, розсердившись на дитину, можуть вимовляти дуже страшні фрази. Наприклад: «Я тебе зараз по стінці розмажу!» І якщо для когось такі слова здадуться кошмарними (адже більшість батьків намагаються не розмовляти з дітьми грубо), у деяких сім'ях можна почути і не таке. Складно уявити, що має зробити дитина, щоб її так покарали. Вищенаведеної фрази «Не слухатимешся — уб'ю» це теж стосується. Страшні загрози з боку дорослих на адресу дитини насправді є нездійсненними обіцянками. Тобто як би ви не залякували дитину, рано чи пізно вона все-таки починає розуміти: слова «уб'ю», «розмажу», «відірву голову», «закрию в підвалі» та інші є не більше ніж порожніми погрозами, як би страшно і лячно вони не звучали. А що буває, якщо дитині весь час погрожувати (обіцяти), але ніколи не виконувати цього? Цілком імовірно, дитина за деякий час припиняє реагувати на слова дорослих.
Іноді мами і татусі, зневірившись вплинути на дитину, можуть сказати: «Вижену тебе з дому, йди куди хочеш». І не лише сказати, але й виставити дитину за двері. Мовляв, дитина провітриться, відчує, як удома добре, а за порогом темно і страшно, повернеться і відразу добре поводитиметься. Але насправді всі слова, які стосуються вигнання з дому, відлучення від сім'ї, запам'ятовуються надовго, практично назавжди. І почуття страху, невпевненості, відсутності надійного тилу зароджується в душі малюка.
«Коли я був маленьким, мій тато, намагаючись привчити мене до порядку, погрожував, що віддасть мене до дитячого будинку, - розповідає молодий чоловік. - Тепер у мене двоє синів. І я точно знаю, що ніколи в житті не скажу їм таке. Тому що я прекрасно пам'ятаю свої почуття. Я навіть не ображався на батька. Мені було страшно, що він візьме мене за руку і дійсно відведе до дитячого будинку. Що потім я ніколи не зможу повернутися додому. Що я житиму десь далеко, у холодній будівлі з чужими людьми. У мене не буде іграшок і до мене ніколи не прийдуть батьки».
Фраза, сказана батьком від педагогічної безпорадності, не просто лякає і ранить дитину. Дорослі, яким у дитинстві погрожували дитячим будинком, згадують, що цей страх жив із ними не один день. Але замість того, щоб поводитися добре, вони робили навпаки: вдавались до всіляких «поганих» вчинків, прагнучи отримати емоційну реакцію батьків.
Даремні слова
Є такі слова, які, можливо, не завдадуть великої шкоди, але й користі від них не буде. Це наші «констатації фактів», коли дорослі люди ставлять ті самі «риторичні» запитання. Наприклад, марно запитувати в дитини, яка обдурила вас: «Навіщо ти мені брешеш?». Адже і так зрозуміло: дитина обманює дорослого тому, що хоче уникнути покарання.
Чи ви говорите дитині, що її вчинок жахливий, причому бачите, що малюк і так дуже засмучений. Дитина вже зробила щось, вона засмучена і розкаюється, але ви продовжуєте «виховувати». Результат? Звісно, негативний — роздратування, образа, гнів.
А може, ви просто говорите, немов розмовляючи із самим собою: «Ну що це за дитина така?», «Скільки можна говорити, що речі слід складати акуратно?» тощо. Усі ваші фрази, які адресовані дитині, але вимовляються вами немов у порожнечу, так і спрацьовують — неефективно. Тому краще поміркувати, які слова принесуть користь, варто чи ні зараз говорити якщо дитина все одно не сприймає ваші слова.
Чим можна замінити шкідливі прийоми
Поговорімо про те, чим можна замінити батьківські прийоми, які шкодять, а не допомагають дитині.
Звичайно, ви живі люди і реагуєте на все емоційно. І не буває так, щоб дитина поводилася весь час добре. Ви можете розсердитися на дитину. Але замість того, щоб кричати «Я тебе вб'ю» та говорити інші жахливі слова, вам краще зробити паузу. Наприклад, подумки полічити до десяти, зробити декілька спокійних вдихів-видихів, вийти з кімнати на дві-три хвилини. А потім сказати дитині про свої почуття:
— Я дуже розсердився. Так розсердився, що мені складно стримуватись.
— Ти засмутив мене своєю поведінкою.
— Мені треба поміркувати, що робити далі. Зараз я вийду на дві хвилини, а потім повернуся, і ми з тобою поговоримо спокійно.
— Я бачу, що тобі важко опанувати себе. Мені це теж непросто. Заспокоймося і порахуймо до десяти.
Хваліть або сваріть дитину, не порівнюючи її з іншими дітьми, людьми і собою. Важливо лише те, які зміни відбуваються в самій дитині. Якщо ви часто хвалите малюка за те, що він «найкращий за всіх», замисліться, до чого може призвести постійне змагання з оточенням. Таке може витримати не кожна дитина. Скористайтеся порадою порівнювати малюка і його успіхи з ним самим, із його вчорашніми результатами.
Дорослі мають розуміти: дитина дуже залежна від їхньої думки, дослухається до них, і саме оцінки дорослих впливають на майбутнє сьогоднішнього малюка.
_________________________________________________________
10.11.2024
"Розвиваємо у дитини доброту"
Розвинути в дитині доброту і дбайливість – одна з основних задач всіх батьків. У ранньому віці діти виявляють доброту в своїй поведінці:
• коли хтось поруч плаче, дитина теж починає плакати на знак співчуття;
• під час гри дитина може втішати плюшевого ведмедика чи ляльку;
• дитина ділиться кубиками або конструктором з іншою дитиною;
• дитина обіймає і втішає молодшого брата або сестру;
• дитина проявляє бажання допомогти літнім сусідам;
• дитина проявляє доброту по відношенню до тварин і виступає проти жорстокого ставлення до них.
Філософ Альберт Швейцер говорив, що дорослі можуть навчити дитину трьома способами:
• по-перше, своїм прикладом;
• по-друге, своїм прикладом;
• по-третє, своїм прикладом.
Так що, немає ніяких секретів і чарівних ігор для розвитку доброти. Тільки власною поведінкою, власним прикладом ви навчите дитину турботі про себе і оточуючих. І це дуже легко.
Наприклад, ви можете допомогти донести літній жінці сумки, поступитися місцем в громадському транспорті або передавати корм для безпритульних собак, так ви демонструєте дитині свою турботу про інших.
Ви можете також пояснити дитині, чому ви хочете, щоб він поводився добре. Дослідження показують, що діти з більшою ймовірністю виконують побажання дорослих, коли чують розумні і зрозумілі пояснення: – «Тітка Олена весь день була у бабусі в лікарні, тому вона дуже втомилася. Ти можеш пограти спокійно, щоб вона відпочила? »
Щоб показати хороший приклад дитині, ви повинні чинити так, щоб ваші слова відповідали діям. Діти спостережливі і звертають увагу на кожну дрібницю. Якщо ви будете робити комплімент нової сумці вашого друга, а за спиною сміятися над немає – то у дитини явно буде дисонанс у сприйнятті вас, як впевненою у собі особистості. Він почне копіювати вашу поведінку, яке явно не блищить добротою і чуйністю.
Діти володіють вродженою здатністю проявляти доброту по відношенню до оточуючих. Про це свідчить їх поведінка з перших років життя. Однак дорослі грають важливу роль в тому, щоб дитина продовжував проявляти доброту в старшому віці. Якщо ви з підтримкою і теплотою встановлюєте з дитиною стандарти поведінки і послідовно їх застосовуєте, ймовірно, дитина буде доброю та співчутливою.
_________________________________________________________
30.10.2024
«РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ»
Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.
Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються.
лухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.
Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.
Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення.
Художня література і усна народна творчість –важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління.
Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.
Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.
Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.
Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.
Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.
Наприклад:
· Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
· Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).
Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.
Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості.
У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.
Пори року в казках
Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу.Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.
Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хача б натяк. Коли пеагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.
Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини зха прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.
У яких казках оселилося літо?
* «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак…» («Коза-Дереза»);
* «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);
* «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);
* «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);
* «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);
* «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом’яний бичок”)
З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?
* «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);
* «Коли ж летить каченят табуночок…» («Кривенька качечка»);
* «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий і баба рада». («Солом’яний бичок”)
Де в цих казках відпочиває зима?
· «Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку…». («Рукавичка»)
· «Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)
· «Була у Зайчика хатка луб’яна, а у Лисички – льодяна». («Зайчикові хатка»)
Як у цих казках господарює весна?
· «Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:
«Весь день орали, а ви нам не прислали обідати”. («Котигорошко»)
Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.
Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):
· У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?
· По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?
· У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?
· У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?
Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.
Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.
Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.
У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.
________________________________________________________
20.10.2024
П'ятнадцять порад батькам дошкільнят
Завдання батьків - розвинути у дошкільника навички, які допоможуть йому в майбутньому
Дошкільнята відрізняються своєю невгамовною енергією і цікавістю. І це тримає їх батьків у постійній напрузі. У цей період діти багато дізнаються і набувають багато нових навичок. Це звучить прекрасно, але батьки дошкільнят знають, як важко впоратися з дітьми, які й хвилини не можуть всидіти на одному місці.
Розглянемо кілька порад для батьків дошкільників.
1. Допомагайте дитині розвивати комунікативні навички
Навички спілкування для дошкільнят не менш важливі, ніж для старших дітей. Чим краще у дитини розвинені комунікативні навички, тим краще вона зможе жити з однолітками і вихователями в дитячому саду.
2. Навчіть дитину слухати
Всі ми добре знаємо, як важко буває сконцентрувати на чомусь увагу дитини. Однак в дитячому садку їй доведеться брати участь у різних заняттях: співати, малювати, слухати пояснення вихователя тощо. Усе це вимагає від дитини посидючості та уваги. Уміння слухати допоможе дитині брати активну участь у різних заходах у дитячому садку.
3. Навчіть дитину працювати в команді
Коли дитина йде в дитячий садок, вона лише кілька годин на день проводить вдома, а весь інший час знаходиться поруч з ровесниками і вихователями. Заняття в дитячому садку вимагають від дитини командної роботи. Цей навик можна розвинути у дитини вдома за допомогою різних ігор.
4. Навчіть дитину дотримуватись вказівок
У ранньому віці ми вчимося чогось нового, дотримуючись інструкцій та вказівок. Однак дитині буде важко чогось навчитися, якщо вона не знає, як дотримуватись вказівок. У дитячому садку дитина отримує вказівки від вихователя і таким чином розвиває нові навички. Навчіть дитину дотримуватись інструкцій, граючи з нею в ігри. Давайте дитині веселі завдання і беріть участь в іграх разом з нею.
5. Навчіть дитину користуватися канцелярським приладдям
У дитячому садку дитина вчиться працювати з олівцями, кольоровою крейдою, ножицями, фломастерами тощо. Малюйте разом з дитиною вдома, щоб навчити її користуватися цими предметами. Також навчіть дитину писати букви і цифри.
6. Заохочуйте в дитині самостійність
Удома ви допомагаєте дитині мити руки до і після їжі, чистити зуби, зав'язувати шнурки тощо. Але, коли дитина йде в дитячий садок, ви не можете постійно бути поруч з нею. Заохочуйте її проявляти самостійність: привчіть її до того, щоб вона сама мила руки, вмивалась тощо. Це вселяє в дитину почуття відповідальності і незалежності. Цей їй обов'язково стане в нагоді в найближчому майбутньому.
7. Встановіть дитині розпорядок дня
Дитині необхідний розпорядок дня. Якщо у дитини протягом дня виділено час на ігри, прийом їжі, сон тощо, це приносить користь вам обом. Постійний розпорядок дня не тільки привчає дитину до дисципліни, але і допомагає вам ефективно розпоряджатися своїм часом. Коли дитина звикне до розпорядку, вам не доведеться постійно нагадувати їй, щоб вона йшла спати або сідала їсти.
8. Не будьте занадто суворими до дитини
Не варто плутати дисципліну зі строгістю. Якщо ви проявляєте до дитини зайву строгість, вона може стати впертою. Говоріть з дитиною по-товариськи, встановіть з нею довірливі взаємини, щоб вона могла спілкуватися з вами, не відчуваючи страх. Це також допоможе вам встановити міцний емоційний зв'язок з дитиною.
9. Не піддавайтеся на істерики дитини
Не варто бути строгими до дитини, але не можна бути з нею і занадто м'якими. Постарайтеся знайти золоту середину. Не піддавайтеся на істерики дитини, але й не ігноруйте їх. Якщо дитина починає істерику через те, що вона щось не отримала, запропонуйте їй щось натомість. Постарайтеся визначити причину істерики. Можливо, дитина просто голодна або втомилась.
10. Не ставтеся до дитини, як до дорослого
Багато батьків очікують від своїх дітей занадто багато. Зрозумійте, що дитина все ще багато чого не знає і не вміє. Не чекайте, що дитина відразу зрозуміє все, що ви їй говорите. Наберіться терпіння і дозвольте дитині вчитися в комфортному для неї темпі. Заохочуйте дитину вчитися і хваліть її за старання. Коли ви даєте дитині завдання, проявіть творчість. Переконайтеся, що дитина сприймає це як цікаве заняття, а не як нудний обов'язок.
11. Не реагуйте на всі прохання дитини відмовою
Це може бути складно, але це можливо. Намагайтеся не говорити дитині «ні» занадто часто. Маленькі діти дуже чутливі, і через ваші часті відмови вона може відчувати, що її не люблять. Крім того, відмови можуть призвести до непокори дитини. Поговоріть з дитиною на зрозумілій їй мові і поясніть їй свою позицію замість того, щоб просто сказати «ні».
12. Хваліть дитину за хорошу поведінку
Не забувайте хвалити дитину за гарну роботу. Це надихне її і в майбутньому виконувати роботу добре. І навпаки: якщо дитина зробила щось погано, пояснюйте її, чому так чинити неправильно. Це допоможе дитині усвідомити, що вона робить неправильно і які наслідки матимуть її вчинки.
13. Не ставте перед дитиною занадто високі очікування
Кожна дитина вчиться у своєму індивідуальному темпі. Зрозуміло, у вас є з приводу неї певні очікування. Однак ви повинні зрозуміти свою дитину і прийняти її здатності. Не завищуйте їй планку - пам'ятайте, що вона ще дитина. Дозвольте їй вчитися в зручному для неї темпі.
14. Показуйте дитині хороший приклад
Дитина проводить з вами більшу частину свого часу. І те, як ви себе поводите, що і як ви робите - все це впливає на її розвиток. Показуйте дитині хороший приклад, щоб вона могла на вас рівнятися.
15. Створюйте міцний емоційний зв'язок з дитиною
Виховання дитини може бути складним завданням. Але це - етап розвитку, як для неї, так і для вас. Важливо, щоб ви разом займалися цікавими заняттями і обидва отримували від цього задоволення. Спільні заняття допоможуть вам створити міцний емоційний зв'язок з дитиною. Ви повинні бути для дитини не тільки батьками, але і друзями, на яких вона завжди може покластися.
_________________________________________________________
10.10.2024
_________________________________________________________
30.09.2024
Поради батькам про безпеку Дорожнього Руху
Головним учителем безпечної поведінки дітей на проїжджій частині є не школа, не ДАІ, а саме батьки.
Є дитячі книжки, дитячий театр, дитяче кіно, дитячі іграшки. Але немає і бути не може «дитячого дорожнього руху».
Безпечній поведінці на дорозі треба вчити. Але завчені, як вірші, Правила не вбережуть дитину від біди. Тому поряд з вивченням Правил дорожнього руху треба діяти особистим прикладом.
Використовуйте будь-який відповідний момент для ознайомлення дітей з правилами вуличного руху.
Гуляючи з дитиною по місту, по дорозі до школи і додому зверніть його увагу на те, як багато машин, автобусів, трамваїв їздить по вулицях. А який порядок! Це тому, що люди виконують правила дорожнього руху.
Розкажіть про те, що машини йдуть по одній стороні бруківки, що люди ходять по тротуару.
Переходячи з дитиною вулицю, покажіть йому, поясніть, що треба уважно подивитися ліворуч, потім праворуч, і переходити вулицю прямо, а не навскіс.
Дуже важливо, щоб ваша дитина зрозуміла, а не тільки запам‘ятала, що виконувати правила руху потрібно завжди і всюди. Тому особистим прикладом показувати їй, як потрібно поводитися на вулиці. Ваш приклад буде куди більш наочним, ніж сотні разів повторювані слова «не ходи на червоне світло». Тому навіть якщо ви спізнюєтеся — все одно переходьте дорогу там, де це дозволено правилами.
Інструкції
Готуючись перейти дорогу
· Зупиніться, огляньте проїжджу частину.
· Розвивайте в дитини спостережливість за дорогою.
· Підкреслюйте свої рухи: поворот голови для огляду дороги. Зупинку для огляду дороги, зупинку для пропуску автомобілів.
· Вчіть дитину вдивлятися удалину, розрізняти наближаючіся машини.
· Не стійте з дитиною на краю тротуару.
· Зверніть увагу дитини на транспортний засіб, що готується до повороту, розкажіть про сигнали покажчиків повороту у машин.
· Покажіть, як транспортний засіб зупиняється біля переходу, як він рухається за інерцією.
Очікування транспорту
· Стійте тільки на посадкових майданчиках, на тротуарі чи узбіччі.
Посадка і висадка з транспорту
· Виходьте першими, попереду дитини, інакше дитина може впасти або вибігти на проїжджу частину.
· Підходьте для посадки до дверей тільки після повної зупинки.
· Не сідайте в транспорт в останній момент (може прищемити дверима).
· Привчіть дитину бути уважним у зоні зупинки — це небезпечне місце (поганий огляд дороги, пасажири можуть виштовхнути дитину на дорогу).
Рух по тротуару
· Дотримуйтеся правого боку.
· Дорослий повинен перебувати з боку проїжджої частини.
· Якщо тротуар знаходиться поруч з дорогою, батьки повинні тримати дитину за руку.
· Привчіть дитину, йдучи по тротуару, уважно спостерігати за виїздом машин з двору.
· Не привчайте дітей виходити на проїжджу частину, коляски та санки везіть тільки по тротуару.
Інструкція дітям: правила переходу дороги на регульованому пішохідному переході
· Зупинись на краю тротуару, не наступай на бордюрний камінь.
· Дочекайся зеленого сигналу. Якщо він блимає, переходити не слід, незважаючи на те, що перехід дозволено — можна потрапити в небезпечну ситуацію.
· Подивися по сторонам — переконайся, що транспортні засоби коштують, і водії пропускають пішоходів.
· Переходь дорогу, дотримуючись правої сторони переходу.
· Іди швидко, але не біжи.
· Якщо при підході до середини проїжджої частини спалахує червоний сигнал — зупинись. Не роби зайвих кроків ні вперед, ні назад. Стеж за проїжджаючим транспортом зліва і справа.
· Закінчуй перехід, тільки переконавшись, що знову горить зелений сигнал і транспортні засоби стоять.
Дорожні пастки
Машина що стоїть
Машина що стоїть, небезпечна: вона може закривати собою інший автомобіль, який рухається з великою швидкістю, заважає вчасно помітити небезпеку. Не можна виходити на дорогу з-за машин, що стоять. В крайньому випадку, потрібно обережно визирнути з-за стоячого автомобіля, переконатися, що небезпека не загрожує, і тільки тоді переходити дорогу.
Автобус що стоїть
Автобус що стоїть, закриває собою ділянку дороги, по якому в той момент, коли ви вирішили її перейти, може проїжджати автомобіль. Крім того, люди біля зупинки зазвичай поспішають і забувають про безпеку. Від зупинки треба рухатися в бік найближчого пішохідного переходу.
Прихована небезпека
З-за нерухомого автомобіля, будинку, паркану, кущів та ін. може несподівано виїхати машина. Для переходу дороги потрібно вибрати таке місце, де дорога проглядається в обидва напрямки. В крайньому випадку, можна обережно визирнути з-за перешкоди, переконатися, що небезпеки немає, і тільки тоді переходити дорогу. У великих містах місцем підвищеної небезпеки також є арки, через які з дворів на проїжджу частину виїжджають машини. Не допускайте, щоб дитина бігла повз арки попереду дорослого: її необхідно тримати за руку.
Повільно наближається машина
Машина, яка повільно рухається може приховувати за собою автомобіль, що йде на великій швидкості. Дитина часто не підозрює, що за однією машиною може ховатися інша.
Світлофор
Сьогодні на дорогах міста ми постійно стикаємося з тим, що водії автомобілів порушують Правила дорожнього руху: мчать на високій швидкості, ігноруючи сигнали світлофора і знаки переходу. Тому недостатньо навчити дітей орієнтуватися на зелений сигнал світлофора, необхідно переконатися, що небезпека не загрожує. Діти часто міркують так: «Машини ще стоять, водії мене бачать і пропустять». Вони іноді помиляються.
«Пустельна» вулиця
На вулиці, де машини з’являються рідко, діти вибігають на дорогу, попередньо її не оглянувши. Виробіть у дитини звичку завжди перед виходом на дорогу зупинитися, озирнутися, прислухатися — і тільки тоді переходити вулицю.
Осьова лінія
Дійшовши до осьової лінії і зупинившись, діти зазвичай стежать тільки за машинами, що рухаються з правого боку, і забувають про автомобілі, що проїжджають у них за спиною. Злякавшись, дитина може зробити крок назад — прямо під колеса машини. Якщо довелося зупинитися на середині дороги, потрібно бути гранично уважним, не робити жодного руху, не переконавшись у безпеці.
«Безпека» поруч з батьками
Перебуваючи поруч з дорослим, дитина покладається на нього і або зовсім не спостерігає за дорогою, або спостерігає погано. Дорослий цього не враховує. На вулиці діти відволікаються на всілякі предмети, звуки, не помітивши машину, і думаючи, що шлях вільний, вириваються з рук дорослого і біжать через дорогу. Перед переходом дороги ви повинні міцно взяти дитину за руку.
Пам'ятайте! Дитина вчиться законами вулиці, беручи приклад з вас, батьків, інших дорослих. Нехай ваш приклад вчить дисциплінованої поведінки на вулиці не лише вашу дитину, але й інших дітей. Переходьте дорогу, дотримуючись Правил дорожнього руху.
Батьки, будьте прикладом
Будьте прикладом для дітей у дотриманні правил дорожнього руху
· Не поспішайте, переходите дорогу розміреним кроком.
· Виходячи на проїжджу частину дороги, припиніть розмовляти — дитина повинна звикнути, що при переході дороги потрібно зосередитися.
· Не переходьте дорогу на червоний або жовтий сигнал світлофора.
· Переходьте дорогу тільки в місцях, позначених дорожнім знаком «Пішохідний перехід».
· З автобуса, тролейбуса, трамвая, таксі виходьте першими. В іншому випадку дитина може впасти або побігти на проїжджу частину дороги.
· Залучайте дитину до участі у ваших спостереженнях за обстановкою на дорозі: показуйте йому ті машини, які готуються повертати, їдуть з великою швидкістю і т.д.
· Не виходьте з дитиною з-за машини, кущів, не оглянувши попередньо дороги, — це типова помилка, і не можна допускати, щоб діти її повторювали.
· Не дозволяйте дітям гратися поблизу доріг і на проїжджій частині вулиці.
Бережіть себе і своїх близьких.
_________________________________________________________
20.09.2024
Пограємо на столі: або настільні ігри в новому форматі.
Чому протягом багатьох років настільні ігри не втрачають актуальності? Тому що захоплюють гравців емоційністю, жвавістю та варіативністю. Словесні, логічні, стратегії, квести — усі жанри по-своєму цікаві. Також ці ігри універсальні — підходять як для сімейного дозвілля, так і для організації діяльності дошкільників у дитячому садку. Тож відкриваймо коробку, вивчаймо правила, розкладаймо поле та занурюймось у чарівний світ гри.
Для чого потрібні
Грати в настільні ігри корисно. Адже разом із захопливою пригодою дошкільники емоційно й інтелектуально розвиваються. Під час ігор дитина одночасно відображає своє ставлення до довкілля й отримує інформацію від інших людей чи атрибутів ігрової діяльності — іграшок. Участь у грі дає змогу невпевненим у собі дітям перемогти нерішучість і комплекси. Настільні ігри сьогодення різноманітні. Більшість із них має не лише розважальний характер, а й сприяє розвитку:
- логічного мислення — «Морський бій», «Ферма», «Вовк та вівці» тощо;
- уваги — «Лабіринт», «Доббл» тощо;
- пам’яті — «Меморі», «Бім-Бам» тощо;
- кмітливості — «Незвичайна вікторина», «Актівіті» тощо.
Важливе місце настільні ігри займають і в організації освітнього процесу. За їх допомогою педагоги роблять заняття цікавими та інформативними. А результати участі у грі часто бувають ліпшими, ніж від інших форм навчальної роботи. Адже в будь-якій грі дитина навчається або закріплює отримані раніше знання.
Не плутайте дидактичні ігри та ігрові вправи. У дидактичних ігрових вправах провідна роль належить вихователю. Він ставить завдання, контролює результат та оцінює учасників. Дидактична ігрова вправа є частиною заняття і не має ситуації виграшу, а завершується тоді, коли сплине час, визначений дорослим.
Що запропонувати дітям
Традиційно настільна гра відбувається на столі або спеціальному ігровому полі. Участь бере обмежена кількість гравців — від одного до шести. Вони використовують ігрові атрибути — фішки, картинки, картки тощо. Щоб переглянути приклади ігор, дочитайте статтю до кінця
Найбільш зрозумілі й доступні для дітей дошкільного віку настільні ігри з картинками. Вони викликають у них стійкий інтерес. Добираючи певну гру відповідно до ігрових завдань, необхідно враховувати рівень підготовки та вікові особливості дітей. Тож пропонуємо в кожному з видів ігор виокремлювати три умовні групи: елементарні, прості й ускладнені ігри.
Парні картинки — це настільна гра, у якій потрібно дібрати картинки за однією чи кількома ознаками. Наприклад, під час ігор можна запропонувати дітям:
- знайти однакові картки;
- поєднати картки за спільною або відмінною ознакою — колір, величина, форма, кількість, зображення, сюжет, частина та ціле, час, сезонні зміни тощо;
- встановити причиново-наслідкові зв’язки та вибудувати логічний ряд.
Використовуйте ігрові картки, щоб об’єднати дітей у пари або групи. Запропонуйте кожному учаснику обрати картку наосліп. Відтак за командою вихователя дітям потрібно знайти пару й поєднати картки. У такий спосіб можна сполучати настільну та рухливу гру.
Розрізні картинки — це гра, у якій ціле зображення поділене на частини довільної форми. Їх потрібно скласти разом у первинну картинку. Сьогодні всі послуговуються англомовним терміном — пазли (англ. jigsaw puzzle). Під час ігор з пазлами логічне мислення дитини отримує потужний поштовх до розвитку при мінімальній участі дорослих.
Скористайтеся елементами пазлу, щоб організувати для дітей квест. Сховайте частини в різних місцях, підготуйте підказки та завдання. Діти залюбки візьмуть участь у пошуковій діяльності. А разом із тим розв’яжуть кілька логічних завдань та навчаться працювати в команді.
Лото — це гра, у якій необхідно знайти картинки або символи, ідентичні до зображень на основному полі, і покласти їх на відповідні місця. Це може бути один предмет, кілька предметів, умовні позначки, цифри тощо. Залежно від віку лото може бути індивідуальною або груповою грою.
У грі доміно потрібно викласти ланцюг плашок, поєднаних половинками, на яких зображені однакові символи. Це можуть бути частини одного предмета, один предмет, кілька предметів, умовні позначки, цифри тощо. Залежно від віку, доміно — індивідуальна або групова гра.
Триміно відрізняється від доміно лише формою плашок. У цій грі вони трикутні. Тому їх можна поєднувати трьома сторонами з однаковими символами. Зважаючи на оформлення та ігрове завдання, триміно можна будувати ланцюжком або «килимом». Залежно від віку гра індивідуальна або групова.
Перетворіть доміно та триміно на командні ігри. Об’єднайте дітей у команди й запропонуйте якнайшвидше:
• знайти всі плашки з певним зображенням;
• об’єднати плашки у групи за спільною ознакою;
• побудувати з плашок доміно якусь конструкцію тощо.
Отже, настільні ігри допомагають не лише розважати, а й розвивати дошкільників. Під час таких ігор діти аналізують, порівнюють, узагальнюють, запам’ятовують, класифікують тощо. Обрати для вихованців можна будь-яку гру. Але вона обов’язково має бути побудована на педагогічних принципах: єдності процесів навчання та розвитку, доступності, послідовності, систематичності, науковості, інтеграції змісту, зв’язку з життям, тематичності, багатоваріантності, гендерної рівності та автодидактичності.
ЦЕ ЦІКАВО!
З історії настільних ігор
У настільні ігри люди граються здавна. Невідомо, якою була перша гра. Проте науковці стверджують, що у стародавніх літописах зустрічаються описи ігор, що за правилами схожі на сучасні шашки. Також до найдавніших настільних ігор належать кості та нарди. Настільні ігри асоціюються з дитинством. Водночас до середини ХІХ століття ніхто не виокремлював дитяче середовище, тому й дитячих ігор як таких не було. Поступово класичні ігри, призначені для дорослих, адаптували для дітей за змістом, правилами та оформленням. І вже сьогодні ігрова індустрія пропонує тисячі варіантів настільних ігор як для дітей, так і для дорослих.
_________________________________________________________
10.09.2024
Як допомогти дитині відновити відчуття безпеки?
-
Давайте багато тілесного контакту. Якщо дитина «прилипає до вашого тіла» – вона робить все вірно. Намагайтеся зараз максимально часто обіймати та просто бути фізично поруч із ним.Пояснюйте дитині свій стан. Дитина намагається отримати від вас емоційний ресурс, якого може не бути на цей час. Поясніть свій стан дитині. Що ви втомилися, що вам страшно, що ви виснажені. Дайте зрозуміти, що є причиною вашого стану. Поясніть, що це не вина дитини.Грайте у будиночки.
-
Підтримуйте і пропонуйте дитині будувати будиночки, укриття, навіть просто залізти під ковдру. Діти, як і дорослі, зараз гостро потребують безпечного простору, в якому можна було б відчути себе затишніше та спокійніше. Якщо немає можливості побудувати його фізично, допоможіть дитині уявити її безпечне місце в уяві.
-
Нехай вона розповість, що там та як влаштовано, яке воно, де знаходиться, чи живе там ще хтось. Допоможіть знайти когось, про кого можна подбати. Це може бути молодший братик/сестричка, сусідські діти або іграшка. Якщо це іграшка, її теж можна взяти в безпечне місце, робити їй укриття.
-
Малюйте те, що дитину лякає та не дає відчути себе у безпеці. Не бійтеся того, що малюнок може бути кривавим або жахливим. Нехай переживання дитини краще виявляться на папері, ніж у його спогадах. А потім ці малюнки можна буде складати «у сейф», де й зберігатимуться його страхи. Зробіть якийсь амулет/браслет і одягніть його дитині або собі та дитині. Нехай це буде клаптик одягу, якщо під рукою немає нічого іншого. Або нитка, мотузка, шнурок. Проговоріть, що вона нагадуватиме дитині те, що ви поруч, навіть якщо ви в цей момент фізично перебуваєте в іншому місці.
-
Говоріть дитині про свої почуття до неї. Про те, як ви її любите. Як ви раді, що ви разом зараз. Про те, що ви сильні й обов’язково подолаєте складнощі. Про те, що будете поряд і робитимете все, щоб захистити її. Та про те, що навіть якщо ви сваритеся, лаєтеся або ображаєтесь, ви все одно її любите. Про те, що іноді забуваєте говорити про це через інші справи та задачі, але це не означає, що ви забуваєте любити її. Дітям зараз дуже важливо це знати.